Гідротрансформатор передає потужність через циркулюючий потік рідини, використовуючи в якості робочого середовища гідравлічну рідину (ATF), яка циркулює в закритій робочій камері. Двигун приводить в дію робоче колесо насоса, перетворюючи механічну енергію в кінетичну енергію рідини. Високо{2}}швидкісна рідина впливає на лопаті турбіни, змушуючи турбіну обертатися та передаючи енергію вихідному валу. Під час запуску велика різниця швидкостей між робочим колесом насоса та турбіною змушує статор змінювати напрямок потоку рідини, створюючи-ефект підвищення крутного моменту (максимальне збільшення крутного моменту в 1,8–2,5 рази). У цей час статор фіксується на корпусі за допомогою внутрішньої односторонньої-муфти, таким чином змінюючи напрямок рідини, що витікає з турбіни, і створюючи зворотну силу на турбіні, досягаючи посилення крутного моменту.
У міру збільшення швидкості турбіни, коли співвідношення швидкостей (турбіни та робочого колеса насоса) досягає приблизно 0,8–0,85, ефект підвищення-крутного моменту зникає. Якщо швидкість турбіни продовжує збільшуватися, потік рідини може вплинути на задню частину лопатей статора, в результаті чого вихідний крутний момент турбіни буде меншим, ніж вхідний крутний момент робочого колеса насоса, тобто відбувається явище зменшення крутного моменту. На високих швидкостях спрацьовує-муфта блокування, перемикаючи на механічну трансмісію. Метою блокування є усунення ковзання та втрати енергії, спричинені гідравлічною трансмісією, жорстке з’єднання робочого колеса насоса та турбіни для досягнення прямої передачі потужності 1:1, тим самим покращуючи ефективність трансмісії. Блокування зазвичай відбувається, коли швидкість турбіни та швидкість робочого колеса насоса майже синхронізовані (наприклад, коефіцієнт швидкості приблизно 0,8 або вище). Електронний блок керування регулює стан-блокування на основі таких даних, як частота обертів двигуна та швидкість автомобіля.
